Криворізька металургія знову входить у режим вимушеного гальмування. «АрселорМіттал Кривий Ріг» заявив про зупинку частини ключових виробничих потужностей через перебої з постачанням сировини. Для підприємства, яке після повномасштабного вторгнення й так працює зі зниженим завантаженням, це означає не просто локальну виробничу паузу, а ризик нового витка системного скорочення.
Підприємство зупинило одну з двох доменних печей, дві агломераційні машини та рудозбагачувальну фабрику. Одночасно припинилося відвантаження залізорудного концентрату, що автоматично вдарило по видобутку руди. Причиною в компанії називають критичні перебої в роботі залізничної логістики та нестачу флюсів — базового компонента для стабільної роботи доменного виробництва.
Ситуація особливо чутлива через те, що українська металургія після 2022 року фактично стала залежною від безперервності внутрішніх залізничних перевезень. Морський експорт довгий час залишався обмеженим, а автомобільна логістика не здатна покрити потреби великих комбінатів. За попереднім аналізом «Дейком», саме залізниця перетворилася на головну артерію українського гірничо-металургійного комплексу, де будь-який збій миттєво переноситься на виробництво, експорт і валютну виручку.
Заява генерального директора АМКР Мауро Лонгобардо звучить як попередження про можливе погіршення ситуації. Якщо постачання не стабілізують найближчим часом, комбінат може зупинити другу доменну піч, додаткові агломераційні машини та ще одну збагачувальну фабрику. Для підприємства це означатиме фактичне згортання значної частини виробничого циклу.
У відповідь Укрзалізниця публічно перейшла в жорсткий наступ. У компанії заяву комбінату назвали шантажем і звинуватили менеджмент АМКР у відмові брати участь у спільних безпекових програмах для захисту логістики регіону. Конфлікт швидко вийшов за межі господарської дискусії та перейшов у площину публічної відповідальності під час війни.
Аргументація УЗ побудована навколо безпекового фактору. Лише за останній місяць залізнична інфраструктура пережила понад півтори сотні атак. Під ударами опиняються локомотиви, підстанції, депо та тягові системи. У Криворізькому регіоні з початку року були суттєво пошкоджені десятки локомотивів, а на Придніпровській залізниці загинув машиніст вантажного поїзда.
Саме тому Укрзалізниця останні місяці формує модель спільного фінансування захисту логістичних маршрутів із великими промисловими вантажовідправниками. Частина металургійних підприємств уже долучилася до фінансування безпекових заходів. УЗ стверджує, що АМКР залишився осторонь цієї системи координації, хоча саме від стабільності залізничного плеча критично залежить його виробництво.
Для Кривого Рогу ця суперечка має значно ширший вимір, ніж корпоративний конфлікт. «АрселорМіттал Кривий Ріг» залишається одним із найбільших роботодавців регіону, одним із головних платників податків і ключовим елементом місцевої економіки. Будь-яке масштабне скорочення виробництва автоматично означає менші обсяги перевезень, падіння валютної виручки, скорочення суміжних замовлень і додатковий тиск на ринок праці.
Особливо показовим є момент, у який спалахнула ця криза. Українська металургія лише почала частково відновлювати виробництво після катастрофічного падіння 2022–2023 років. Поступово оживає експорт сталі та залізорудної сировини, підприємства намагаються повертати контракти, а держава розраховує на промисловість як на джерело валютних надходжень. На цьому тлі навіть короткострокові зупинки великих комбінатів створюють ефект доміно для всієї економіки.
Додаткове напруження створює тарифна політика. АМКР прямо вказує на парадокс: у момент логістичної нестабільності Укрзалізниця продовжує дискусію про підвищення тарифів. Для промисловості це означає одночасне зростання витрат і падіння передбачуваності перевезень. Для самої УЗ ситуація виглядає не менш критично: компанія працює в умовах постійних руйнувань інфраструктури, дефіциту тяги та величезних витрат на підтримання мережі.
У підсумку конфлікт між АМКР та Укрзалізницею демонструє головну проблему воєнної економіки України — критична залежність великих виробництв від інфраструктури, яка сама перебуває під постійним ударом. У мирний час така суперечка залишилася б питанням контрактів і тарифів. Під час війни вона стає питанням стійкості всієї промислової системи країни.
