Європейські столиці знову повернулися до питання, яке ще кілька років тому вважалося політично токсичним: наскільки довго Сполучені Штати залишатимуться головною військовою силою на континенті. Після сигналів про скорочення американської присутності в Німеччині в НАТО дедалі менше сумнівів у тому, що адміністрація Дональда Трампа готує новий етап перегляду військової архітектури Альянсу.
Йдеться не лише про чисельність контингенту. У європейських урядах побоюються значно ширшої трансформації: скорочення участі США у військових навчаннях, перегляду системи передового базування, зміни логіки розміщення американських сил та навіть згортання окремих елементів ракетного стримування в Німеччині. Для Європи це означає поступове руйнування безпекової моделі, яка існувала десятиліттями після завершення Холодної війни.
За попереднім аналізом Дейком, нинішня дискусія вже виходить далеко за межі звичайного перерозподілу військ. Вона перетворюється на перевірку самої концепції НАТО як системи, побудованої навколо гарантованої американської участі. І саме ця невизначеність сьогодні викликає найбільшу тривогу в європейських дипломатичних колах.
Сигналом стала інформація про намір вивести ще близько п’яти тисяч американських військових із Німеччини. Формально йдеться про оптимізацію розміщення сил, однак у Європі це сприймають як частину значно ширшої політичної логіки Трампа. Вона базується на старій ідеї: союзники повинні не лише більше витрачати на оборону, а й демонструвати політичну лояльність Вашингтону.
Саме тому в дипломатичних колах дедалі частіше згадують можливість перекидання військ із держав, які адміністрація Трампа вважає недостатньо надійними партнерами, до країн, що підтримують Білий дім більш послідовно. У цьому контексті знову з’являється Польща — держава, яку Трамп ще під час свого першого президентського терміну розглядав як потенційний центр посиленої американської присутності у Східній Європі.
Німеччина при цьому опиняється в особливо вразливому становищі. Берлін давно залишається ключовим логістичним вузлом США в Європі, але водночас постійно стає мішенню критики з боку Трампа через оборонні витрати, енергетичну політику та загальний підхід до стратегічної автономії ЄС. Потенційне скорочення американської присутності на німецькій території стало б не лише військовим, а й політичним ударом по всій архітектурі післявоєнного партнерства між США та Західною Європою.
Ще більш показовими виглядають сигнали щодо Італії. Дональд Трамп уже дав зрозуміти, що Вашингтон розглядає можливість перегляду американської присутності на італійських базах. Формулювання були дипломатичними, але їхній зміст у Європі прочитали однозначно: Білий дім дедалі відвертіше пов’язує військові гарантії з політичною поведінкою союзників.
Це створює принципово нову атмосферу всередині НАТО. Упродовж десятиліть безпекова модель Альянсу спиралася на передбачуваність американської ролі. Навіть у періоди гострих політичних конфліктів у Європі не сумнівалися, що військова присутність США залишатиметься поза тактичними суперечками. Тепер ця межа фактично стирається.
Особливе занепокоєння викликає можливий перегляд планів щодо розміщення американських ракет великої дальності в Німеччині. Цей елемент вважався одним із ключових компонентів оновленої системи стримування Росії після повномасштабного вторгнення в Україну. Якщо Вашингтон відмовиться від реалізації програми, це стане сигналом не лише для союзників по НАТО, а й для Москви, яка уважно відстежує будь-які ознаки ослаблення трансатлантичної єдності.
У самих Сполучених Штатах позиція Трампа має також внутрішньополітичний вимір. Його електоральна стратегія традиційно будується на тезі про надмірні витрати Америки на захист союзників. Скорочення військової присутності за кордоном подається як повернення ресурсів додому та демонстрація жорсткого підходу до міжнародних партнерів. Для значної частини американського виборця така риторика залишається політично вигідною.
Втім, навіть у НАТО вважають, що можливості президента США не є безмежними. Американська військова інфраструктура в Європі формувалася десятиліттями й залишається критично важливою не лише для захисту континенту, а й для глобальних операцій самих США. Через європейські бази проходять логістичні маршрути, авіаційні перекидання, системи командування та стратегічного реагування. Повний демонтаж цієї мережі означав би для Вашингтона втрату власної оперативної гнучкості.
Саме тому нинішня дискусія в Європі дедалі більше нагадує не паніку, а холодний стратегічний розрахунок. У Брюсселі, Берліні та Парижі поступово звикають до думки, що навіть якщо США не підуть із Європи повністю, епоха автоматичних гарантій добігає кінця. А це означає, що питання європейської оборони вперше за десятиліття перестає бути теоретичною дискусією і стає практичною необхідністю.
Для України цей процес також матиме прямі наслідки. Будь-яке скорочення американської військової присутності в Європі неминуче впливатиме на баланс сил у регіоні, швидкість ухвалення рішень у НАТО та загальний рівень стратегічного стримування Росії. І хоча сьогодні не йдеться про повний вихід США з континенту, сам факт появи такого сценарію в політичному мейнстримі вже змінює поведінку європейських урядів.
Найважливіше тут навіть не те, скільки саме військових може бути виведено. Ключова зміна полягає в іншому: Європа вперше за багато років починає серйозно готуватися до світу, у якому американська присутність більше не є безумовною константою.