Україна вперше на рівні президента офіційно переходить від обережних дискусій до підготовки законодавства про військові компанії. Володимир Зеленський доручив уряду, МВС, розвідці та Офісу Президента розробити модель, яка дозволить створити в країні легальний ринок структур, що працюють у сфері безпеки, оборонних послуг і військової підготовки.
Йдеться про тему, яка ще кілька років тому в українській політиці вважалася майже токсичною. Після початку повномасштабної війни ситуація змінилася. Держава отримала сотні тисяч людей із бойовим досвідом, а світовий ринок безпеки перетворився на один із найдинамічніших секторів глобальної економіки. Україна поступово починає дивитися на цей ресурс не лише як на військову необхідність, а і як на майбутній економічний актив.
У своєму зверненні Зеленський прямо заявив, що провідні держави світу вже давно використовують різні форми військових компаній для роботи за межами регулярних армій. За попереднім аналізом «Дейком», саме ця фраза є ключовою: Київ більше не намагається дистанціюватися від самої ідеї приватного сектору безпеки, а шукає спосіб поставити його під державний контроль і зробити частиною нової оборонної архітектури країни.
Насправді дискусія про приватні військові компанії в Україні триває понад десять років. Але раніше вона впиралася у два страхи. Перший — ризик появи неконтрольованих збройних структур усередині країни. Другий — політична токсичність самого терміна «ПВК», який після російського досвіду почав асоціюватися з напівлегальними арміями, впливом олігархів і тіньовими операціями.
Тепер контекст інший. Українська держава проходить через найбільшу мілітаризацію в сучасній історії Європи. Після завершення війни країна матиме величезний кадровий резерв із бойовим досвідом, навичками управління дронами, розвідки, логістики, кібероборони та охорони критичної інфраструктури. Без створення легального ринку ці компетенції можуть залишитися поза системою або почати працювати хаотично.
Саме тому новий закон, імовірно, матиме не лише безпекову, а й соціальну функцію. Для держави це спосіб інтегрувати частину ветеранів у контрольований сектор економіки. Для самих військових — можливість отримати легальну професію після фронту. Для бюджету — потенційний експорт послуг у сфері безпеки, військової підготовки та захисту інфраструктури.
Світовий ринок військових і безпекових послуг уже давно працює за складнішою моделлю, ніж класичне уявлення про «найманців». Більшість сучасних компаній займаються охороною дипломатичних місій, тренуванням армій, логістикою, морською безпекою, супроводом вантажів, розмінуванням або технічною підтримкою армій союзників. Частина працює в зоні високих ризиків — від Африки до Близького Сходу.
Для України тут відкривається одразу кілька напрямків. Перший — ринок військових технологій. Українські фахівці вже мають унікальний досвід використання FPV-дронів, радіоелектронної боротьби та адаптації цивільних технологій до фронту. Другий — підготовка військових кадрів для партнерських країн. Третій — розмінування, яке після війни стане одним із найбільших секторів безпеки в Європі.
Водночас саме слово «військові компанії» означає, що влада заходить на політично дуже чутливу територію. Ключовим питанням стане модель контролю. Українська система не може дозволити появу структур, які матимуть власні озброєні вертикалі поза державою. Саме тому майбутній закон майже напевно міститиме жорсткі ліцензійні механізми, обмеження на важке озброєння, фінансовий моніторинг і прямий нагляд спецслужб.
Окремо постане питання міжнародної репутації. Після історії російської ПВК «Вагнер» у світі сформувалося вкрай насторожене ставлення до будь-яких приватних військових структур. Україні доведеться фактично створювати іншу модель — прозору, юридично визначену і максимально інтегровану в державну систему контролю. Інакше будь-яка спроба експорту безпекових послуг одразу викликатиме політичні ризики для партнерів Києва.
Показово, що Зеленський використав формулювання «експорт безпеки». Це означає, що Банкова дивиться на сектор значно ширше, ніж просто на охоронний бізнес. Україна поступово намагається перетворити воєнний досвід на геополітичний ресурс. Після війни країна може стати одним із найбільших центрів військової експертизи у Європі — від дронових технологій до тактики сучасної війни.
У цьому сенсі майбутній закон є не лише оборонною ініціативою. Це спроба відповісти на питання, якою буде українська економіка після війни. Частина держав уже зараз розглядає Україну як полігон нових військових технологій і нової тактики ведення бою. Київ прагне перетворити цей статус на довгострокову індустрію.
Але остаточний результат залежатиме від деталей. Один сценарій — створення сучасного ринку безпеки під жорстким контролем держави. Інший — поява сірої зони з високими політичними ризиками. Саме тому майбутній закон стане тестом не лише для сектору оборони, а й для здатності української держави управляти післявоєнною мілітарною економікою без втрати контролю над силою.
