Розвиток космічних технологій дедалі більше стає частиною глобального технологічного та військового суперництва. Після стрімкого поширення системи Starlink, яка забезпечила мобільний супутниковий інтернет у зонах бойових дій, інші держави також активізували власні програми створення подібних мереж.
Однією з таких програм є російський проєкт «Рассвет», який позиціонується як аналог глобальних супутникових систем зв’язку. За наявною інформацією, на орбіті вже перебувають перші 16 супутників цього комплексу. Проте експерти наголошують: це лише стартовий етап, який не дозволяє забезпечити повноцінне глобальне покриття.
Український спеціаліст із радіотехнологій, радник міністра оборони Сергій Бескрестнов, відомий під позивним «Флеш», зазначає, що Росія закономірно рухається у напрямку створення власної супутникової системи зв’язку, адже потреба у стійкому каналі передачі даних у сучасній війні є критичною.
За його словами, було б помилково вважати, що країна не працює над такими технологіями. Водночас експерт підкреслює: нинішній етап розвитку проєкту не свідчить про його готовність до масштабного військового використання.
Флеш звертає увагу на ключовий технічний аспект: для стабільного глобального супутникового інтернету потрібні сотні апаратів. За різними оцінками, мінімально необхідна кількість становить 200–250 супутників, тоді як для повноцінної системи — значно більше.
Згідно з озвученими планами, у перспективі Росія може вивести на орбіту спочатку близько 300 супутників, а згодом розширити угруповання до приблизно 1000 апаратів. Однак експерти підкреслюють, що подібні космічні програми часто стикаються з технічними, фінансовими та часовими затримками, тому реальні строки реалізації залишаються невизначеними.
Окремо обговорюється питання можливого військового застосування таких систем. Теоретично супутниковий інтернет може використовуватися для передачі даних у бойових умовах, зокрема для координації безпілотних систем або швидкої передачі інформації на великі відстані.
Водночас Флеш зазначає, що на даному етапі це радше гіпотетичні сценарії. Поточна кількість супутників не дозволяє забезпечити безперервний зв’язок, оскільки кожен апарат перебуває в зоні видимості лише короткий проміжок часу.
Експерт також звертає увагу на складність організації реального бойового використання таких систем. За його словами, навіть у випадку технічної можливості підключення супутникового зв’язку до окремих засобів ураження, це потребує надзвичайно складної координації та стабільної орбітальної інфраструктури.
Флеш наголошує, що будь-яке масштабне військове застосування супутникової системи можна буде відстежити через аналіз трафіку, розвідувальні дані або технічні сліди використання обладнання.
Водночас він визнає, що потенціал розвитку таких технологій у довгостроковій перспективі не можна ігнорувати. Супутниковий зв’язок стає одним із ключових елементів сучасної військової інфраструктури, і держави, які зможуть створити власні системи, отримають стратегічну перевагу.
Окремо експерт скептично оцінює можливість швидкої протидії подібним проєктам. Він нагадує, що навіть значно більш розвинені системи, такі як Starlink, залишаються технічно складними для нейтралізації.
Водночас, за його словами, нинішній етап розвитку «Рассвету» не створює негайної критичної загрози, оскільки система перебуває лише в тестовій фазі.
Додаткові оцінки експертів у сфері кібербезпеки також свідчать, що створення повноцінного аналога Starlink є надзвичайно складним завданням навіть для країн із потужною технологічною базою. Це потребує не лише запуску супутників, а й розвиненої наземної інфраструктури, програмного забезпечення та стабільного виробництва компонентів.
Таким чином, поява перших супутників «Рассвет» радше демонструє стратегічні наміри, ніж реальну оперативну готовність системи. Водночас розвиток цього напряму залишається фактором, за яким уважно стежать експерти, враховуючи його потенційний вплив на майбутні технологічні та військові баланси.
