Астрономи з Planetary Science Institute і Бордоської астрофізичної лабораторії провели тисячі комп’ютерних симуляцій, щоб з’ясувати, яким чином зорі, що рухаються навколо центру Галактики, можуть впливати на Сонячну систему. Результати моделювання показали: в разі близького зближення з масивною зорею гравітаційні збурення здатні вивести з рівноваги орбіти планет, призвести до їхніх колізій або навіть перетворити їх на вигнані планети, що блукатимуть Простором.
Наш найближчий сусід Проксіма Центавра перебуває на відстані 4,2 світлових років, однак статистика, заснована на даних місії Gaia, свідчить: приблизно кожного мільйона років 33 зорі (з певною похибкою) проходять ближче за Проксіму. Проте для істотних змін у внутрішній системі потрібно набагато близьке зближення — на відстань кількасот астрономічних одиниць (ОД), що зумовлює гравітаційне порушення орбіт і нестабільність.
Найбільш вразливою виявилася планета Меркурій — її крихітна маса й наявність уже нестійкої орбіти роблять її лідером за ймовірністю зіткнення з Венерою чи навіть безпосереднього вильоту з системи. За підсумками симуляцій, в 0,5 % випадків одна з планет зазнавала удару або виводилася на віддалену орбіту. Окрім того, близько 4 % моделей демонстрували викид Плутона, маломасивного об’єкта у зовнішньому регіоні, де його легше відхилити.
Ця гіпотетична катастрофа не передбачає миттєвої загибелі: ефекти проксюми тривають десятиліття й навіть мільйони років, перш ніж гравітаційні збурення набудуть критичного рівня. Проте одного разу проліт зоряного гостя може перетворити внутрішні орбіти на хаотичні траєкторії. Симуляції показали навіть варіант, коли Меркурій спершу врізався у Венеру, утворивши єдине тіло, що далі протаранило Землю.
Крім Меркурія, геть іншу долю може чекати маленький Плутон: його викид до міжзоряного простору означатиме появу вільного планетного тіла, відомого як ренегат або «рифований» (rogue planet). Такі об’єкти не обертаються навколо Сонця, а блукають між зірками, якого досі кілька десятків виявлено в Via Lactea.
Авторами досліджень вважається, що подібні зоряні flyby не лише будуть визначальними для нашої системи, але й уже впливали на архітектуру інших екзопланетних систем. У Молочному Шляху виявлено тисячі планет за межами Сонячної системи, і, ймовірно, частина з них зазнала змін орбіт або колізій під час близьких зближень з іншими зорями.
Таким чином, уявлення про кінець світу змінюється: наші нащадки можуть не дочекатися поглинання Землі Сонцем, а зіткнутися з гігантською гравітаційною «битвою куль», спричиненою переходом чужої зорі через околиці Сонця. Хоча така подія малоймовірна протягом найближчих мільярдів років, симуляції нагадують про динамічність Галактики та невпинний рух зір, що формує долі планет на космічних термінах. Ключове завдання астрономії — точно відстежити траєкторії сусідніх зір і передбачати їхні майбутні пролітні зближення, щоб захистити Землю від небезпечних космічних «аварій».
