Вода — це основа життя, однак в Україні вона дедалі частіше перетворюється з джерела здоров'я на носія загроз. Станом на 2025 рік забруднення води в Україні досягло критичних позначок у низці регіонів. За словами Леоніда Бицюри, завідувача кафедри екології та охорони здоров’я Західноукраїнського національного університету, найбільш ураженими є промислові зони центральної та східної частини країни.
Він наголошує: будь-яка людська діяльність — навіть побутова — спричиняє негативний вплив на водне середовище. Але найбільшу загрозу становлять металургійні заводи, гірничодобувна промисловість, аграрний сектор і несанкціоноване поводження з відходами. Промислові центри вздовж Дніпра, зокрема Дніпро та Запоріжжя, уже давно визнані осередками високого ризику.
У центральній та східній Україні водне забруднення має системний характер. Металургійні комбінати, які функціонують із часів радянської доби, продовжують викидати у воду токсичні сполуки, не проходячи необхідних стадій очищення. Погіршення ситуації пов’язане з аварійним станом інфраструктури, відсутністю модернізації очисних споруд та браком належного екологічного контролю.
Особливу тривогу викликає проблема затоплених шахт. За словами Бицюри, в умовах постійної напруги й нестачі електроенергії відкачування води з шахт у регіонах бойових дій стало неможливим. Вода, яка наповнює ці підземні пустоти, збагачується важкими металами, радіоактивними елементами й іншими токсичними речовинами. Потрапляючи у підземні водоносні горизонти, ця рідина створює загрозу отруєння не лише місцевого населення, а й жителів сусідніх регіонів.
Вздовж Дніпра зосереджено значну частину промислового потенціалу України. Заводи кольорової металургії, хімічні комбінати та підприємства важкої промисловості роками скидали відходи без очищення, спричиняючи накопичення токсичних речовин у водоймах. Відсутність екологічної модернізації цих підприємств перетворила річку Дніпро на один із найбільш забруднених водних об’єктів у Східній Європі.
За останнє десятиліття стан води в Запоріжжі різко погіршився. До води потрапляють не лише техногенні домішки, а й залишки агрохімікатів, каналізаційні стоки та навіть несанкціоноване сміття. На додаток, численні гідротехнічні споруди ускладнюють природну самоочищувальну здатність річки, поглиблюючи екологічну кризу.
Поряд із промисловістю, серйозну загрозу становить аграрний сектор. Сільське господарство в Україні активно розвивається, однак часто — без дотримання елементарних екологічних стандартів. За словами еколога, фермери масово використовують мінеральні добрива, гербіциди та пестициди без контролю за нормами застосування.
Ці речовини проникають у ґрунт, звідки через інфільтрацію потрапляють до підземних вод. Результатом є повільне, але стійке отруєння джерел питної води, особливо в західних областях, де аграрне виробництво є основним видом діяльності. Також серйозною проблемою є відходи тваринництва — фекалії з ферм свиней, птахів і великої рогатої худоби потрапляють у водойми без попереднього очищення.
Попри загалом кращу екологічну ситуацію, західні регіони України також мають низку точкових проблем. Це переважно наслідки несанкціонованого скидання побутових відходів, зливів каналізації без фільтрації, а також діяльності невеликих, але численних фермерських господарств. Нерідко сільські жителі зливають стоки в найближчі струмки, що згодом потрапляють до річок.
На півночі України зберігається активна промислова діяльність, яка теж спричиняє забруднення. Енергетичні підприємства та заводи деревообробки скидають у воду залишки мастил, розчинників та інших шкідливих речовин. Особливо критичним є відсутність моніторингу стану малих річок, які швидко забруднюються, але не мають можливості до природного очищення.
Щоб врятувати водні ресурси України, потрібен комплексний підхід на рівні держави, бізнесу та громадськості. Передусім слід посилити контроль над промисловими викидами, запровадити обов’язкову модернізацію очисних споруд і запровадити систему санкцій за забруднення. Водночас має бути створена дієва стратегія поводження з агрохімікатами, що включає ліцензування, аудит та незалежний моніторинг.
Іншим важливим елементом є освітня кампанія серед населення щодо побутового забруднення. Люди мають усвідомити, що навіть звичайні засоби побутової хімії у великих обсягах несуть загрозу довкіллю. Не менш важливою є активізація волонтерських рухів з очищення малих річок, формування екологічної відповідальності з дитинства та залучення молоді до природоохоронної діяльності.
Від якості води залежить не лише здоров’я нації, а й екологічна стабільність усієї країни. Якщо не вжити рішучих заходів уже сьогодні, завтра Україна може опинитися в умовах хронічного водного дефіциту та екологічного колапсу. Усвідомлення масштабу проблеми та об’єднання зусиль усіх секторів — єдиний шлях до відновлення чистоти наших річок, джерел і підземних вод.
