Оновлення наукової інфраструктури вже давно стало одним із ключових пріоритетів розвитку української науки. Новітні лабораторії, сучасні електронні мікроскопи, спектрометри, біопринтери та інше високотехнологічне обладнання мають забезпечити українським ученим можливість працювати на рівні провідних світових дослідницьких центрів. Однак навіть наймасштабніші інвестиції у матеріально-технічну базу можуть виявитися недостатніми, якщо не буде людей, здатних ефективно використовувати ці ресурси.
Саме на цьому акцентує увагу засновниця громадської організації «Професійна мережа менеджерів освіти та науки України» (PNRM Ukraine) Ганна Толстанова. У своїй колонці, присвяченій змінам у державному фінансуванні науки, вона наголошує, що кадровий потенціал сьогодні стає не менш важливим фактором успіху, ніж сучасне обладнання чи нові лабораторії.
За словами експертки, у суспільстві часто складається враження, що достатньо закупити дорогі наукові прилади — і проблема розвитку науки буде вирішена. Насправді ж це лише перший крок. Будь-яке високотехнологічне обладнання потребує постійного технічного супроводу, регулярного обслуговування, оновлення програмного забезпечення та використання спеціальних витратних матеріалів. Не менш важливою є наявність інженерів і технічних фахівців, які володіють необхідними компетенціями для підтримки його працездатності.
Ганна Толстанова зазначає, що сучасний спектрометр, електронний мікроскоп чи біопринтер — це вже давно не проста покупка, яка працює без додаткових витрат. Подібне обладнання вимагає системного сервісного обслуговування, регулярного калібрування, професійної технічної підтримки та значних фінансових ресурсів на експлуатацію. Якщо ці умови не виконуються, навіть найдорожчі наукові комплекси швидко втрачають свою ефективність і можуть простоювати без реального використання.
Втім, ще серйознішою проблемою, ніж технічне забезпечення, експертка називає кадровий дефіцит. Українські університети та науково-дослідні установи вже сьогодні відчувають гостру нестачу не лише інженерного персоналу, а й молодих дослідників, які повинні забезпечити розвиток науки у найближчі десятиліття.
За оцінками профільних наукових установ, кадровий потенціал української науки перебуває у критичному стані. Молоді спеціалісти нерідко обирають роботу в бізнесі або виїжджають за кордон, де можуть розраховувати на сучасні умови праці, конкурентну заробітну плату та більше можливостей для професійного розвитку. У результаті вітчизняні наукові колективи поступово старішають, а природне оновлення кадрів відбувається надто повільно.
Експертка підкреслює, що саме молоді науковці є рушійною силою більшості сучасних досліджень. Вони швидше адаптуються до новітніх технологій, активно інтегруються у міжнародні дослідницькі проєкти, освоюють сучасні методики та формують нові наукові напрями. Якщо їхній приплив не буде забезпечений, Україна ризикує втратити здатність не лише створювати власні інноваційні розробки, а й ефективно впроваджувати передові світові технології.
Особливо актуальним це питання стає на тлі поступового реформування державної системи фінансування науки. Збільшення інвестицій у матеріально-технічну базу без одночасного розвитку людського потенціалу може призвести до ситуації, коли новітнє обладнання залишатиметься недозавантаженим або використовуватиметься лише частково через нестачу кваліфікованих фахівців.
На думку Ганни Толстанової, стратегія розвитку науки має бути комплексною. Вона повинна охоплювати не лише будівництво сучасних лабораторій та закупівлю дорогих приладів, а й створення умов для підготовки, залучення та утримання молодих учених, інженерів і технічного персоналу. Йдеться про конкурентне фінансування, можливості професійного зростання, участь у міжнародних дослідницьких програмах, підтримку молодих наукових колективів і розвиток сучасної системи наукової кар'єри.
Фахівці наголошують, що саме людський капітал є головною рушійною силою будь-якої наукової системи. Навіть найдосконаліші технології не працюватимуть без людей, які здатні ними професійно користуватися, проводити дослідження, аналізувати результати та створювати нові знання.
Саме тому питання кадрового забезпечення поступово виходить на перший план у дискусіях щодо майбутнього української науки. Без системних рішень у цій сфері навіть масштабна модернізація лабораторій не гарантуватиме прориву. Лише поєднання сучасної інфраструктури, стабільного фінансування та сильного кадрового потенціалу дозволить українській науці не лише зберегти свої позиції, а й стати повноцінним учасником глобального наукового простору.
