На північному сході України, в таємному тренувальному таборі, 29-річний колумбієць Ібершон Рауль Мартінес повзе крізь багнюку, тримаючи автомат АК-47. Над головою чути команди українського інструктора, який кричить іспанською: «¡Rápido, rápido!». Поруч — ще десятки латиноамериканців, котрі готуються до свого першого бою на українському фронті.
За офіційними даними, у лавах Збройних сил України служать близько 2000 колумбійців. Деякі бригади вже формують цілі підрозділи, що складаються лише з вихідців із Південної Америки. Мартінес — частина 47-ї бригади, де, за словами командира з позивним «Музикант», більшість вояків говорять іспанською. Колись він навчав дітей гри на піаніно, тепер навчає іноземців поводженню зі зброєю.
Після заклику президента Володимира Зеленського у 2022 році Україна прийняла тисячі добровольців з усього світу. Сьогодні приблизно 40% іноземних рекрутів походять із Латинської Америки. Спочатку відбір був жорстким — брали лише тих, хто мав військовий досвід. Та з часом вимоги послабили: тепер сюди приїжджають і колишні поліцейські, і люди без жодної підготовки.
«Ми тренуємо їх щонайменше місяць, — пояснює “Музикант”. — Лише після цього вони вирушають на передову». Більшість стають піхотинцями, і саме такі солдати сьогодні особливо потрібні Україні. Після майже чотирьох років війни кадровий дефіцит став критичним: мобілізація починається лише з 25 років, а спроби залучити молодших за допомогою премій мають обмежений успіх.
На деяких ділянках фронту співвідношення сил сягає один українець проти семи росіян. Попри розвиток дронів і технологій, війна залишається людською — саме піхота захоплює й утримує позиції.
У той час як Росія компенсує втрати завдяки масовому призову — до 30 тисяч новобранців щомісяця — Україна дедалі більше спирається на контрактників та іноземних добровольців. Для Москви допомогу забезпечують Іран, Китай і Північна Корея; для Києва — нові союзники з-поміж людей, що приїжджають воювати з іншого кінця світу.
Колумбійці тренуються збивати дрони, які зависають над ними на полігоні. «Щоб вижити, треба рухатись швидко, ховатись і вміти стріляти по безпілотниках», — каже “Музикант”. Для багатьох це не лише війна ідеалів, а й шанс заробити: український солдат на фронті отримує близько 3000 євро на місяць, у кілька разів більше, ніж у Колумбії.
«Це велика честь — допомагати Україні», — говорить Мартінес. Його мрія проста: заробити на землю і дім, де він житиме з дружиною та сином. Інший боєць, Олівер, уже вдруге повернувся на фронт після короткої перерви. «Я приїхав спочатку через соціальні мережі, — зізнається він. — Мені подобається це життя, але ще більше я думаю про гроші».
Попри небезпеку, більшість із них залишаються. «Мої люди виконують завдання успішно, — каже командир. — Вони розуміють, що воюють не лише за Україну, а й за власне майбутнє».
Та це майбутнє залежить насамперед від виживання. Сотні тисяч солдатів по обидва боки фронту вже загинули. Для Олівера, батька двох доньок, повернення додому означатиме лише одне: «Я хочу просто бути з родиною й назавжди залишити війну позаду».
