Українська металургія опинилася в моменті, який ще недавно важко було уявити навіть на тлі масштабних викликів воєнного часу. Під ударом опинилися одразу два підприємства, які разом забезпечували близько 72% виплавки сталі в Україні у 2025 році. Якщо їхня робота не буде повноцінно відновлена, наслідки можуть вийти далеко за межі промислових майданчиків і вдарити по всій економіці.
Йдеться про «Запоріжсталь» та «АрселорМіттал Кривий Ріг». У серпні російські атаки пошкодили критично важливі потужності обох комбінатів. Першим серйозного удару зазнав запорізький завод: 11 серпня були пошкоджені його енергетичні та доменні потужності, після чого підприємство зупинилося. Через кілька днів, 16 серпня, атака частково зупинила виробництво на «АрселорМіттал Кривий Ріг».
На перший погляд може здатися, що йдеться лише про тимчасові перебої у роботі двох великих підприємств. Проте для української економіки ситуація набагато серйозніша. Металургія — це не ізольована галузь, яка просто виробляє сталь. Навколо неї працюють гірничодобувні компанії, транспорт, енергетика, машинобудування, будівельний сектор, порти, залізниця та десятки тисяч працівників.
Тому зупинка великих комбінатів запускає своєрідний ланцюговий ефект.
72% сталі опинилися під питанням
Найбільше занепокоєння викликає масштаб потенційних втрат. Якщо простої двох підприємств затягнуться, Україна може втратити близько 72% свого виробництва сталі. За оцінками, до кінця 2026 року це здатне скоротити загальний випуск приблизно на 2 млн тонн.
Цифра виглядає особливо драматично, якщо врахувати, що українська металургія вже кілька років працює в умовах колосального тиску. Галузь втратила значну частину виробничих потужностей, стикнулася з проблемами логістики, енергопостачання та експорту. Тепер під загрозою опинилися підприємства, які залишалися одними з ключових опор сектору.
У «Метінвесті» масштаб пошкоджень «Запоріжсталі» назвали безпрецедентним. І це важливий момент: відновлення металургійного підприємства неможливо звести до ремонту окремого агрегату чи цеху.
Металургійний комбінат — це складна система, де один елемент залежить від іншого. Потрібні стабільне енергопостачання, сировина, транспорт, виробничі лінії, персонал, складська інфраструктура та можливість вивезти готову продукцію. Якщо хоча б одна ланка не працює, повноцінне виробництво стає надзвичайно складним.
Саме тому невідомі строки повного відновлення підприємств стають однією з головних проблем для галузі.
Морські порти — ще одна критична ланка
Ситуація для металургів погіршилася ще до ударів по самих комбінатах.
Наприкінці липня через обстріли фактично зупинився морський експорт через порти Великої Одеси. Для української металургії та гірничорудної промисловості це стало надзвичайно болючим ударом.
Причина проста: море залишається найбільш ефективним маршрутом для великих обсягів експортних вантажів. Сухопутні альтернативи існують, але вони дорожчі, складніші та мають обмежену пропускну здатність.
Для продукції, яка перевозиться великими партіями, різниця у вартості логістики може буквально визначати, чи буде експортний контракт прибутковим.
Тому блокування морської логістики створює для українських виробників подвійний тиск: з одного боку, вони стикаються з фізичними пошкодженнями підприємств, а з іншого — втрачають можливість нормально вивозити продукцію.
Цей фактор уже позначився на гірничодобувному секторі. Через проблеми з портовою логістикою та низькі ціни на руду припинили видобуток підприємства Ferrexpo та Південного ГЗК. У галузевих експертних колах не виключають, що подальше погіршення ситуації може призвести до нових зупинок серед підприємств, орієнтованих на експорт.
І тоді проблема перестає бути питанням двох комбінатів. Вона перетворюється на системну кризу всього металургійно-гірничого комплексу.
Чому дефіцит сталі вдарить по відновленню України
Особливо небезпечно те, що сталь потрібна Україні не лише для експорту.
Вона необхідна для будівництва житла, ремонту мостів, відновлення промислових об'єктів, енергетичної інфраструктури, транспортних споруд та інших масштабних проєктів.
Тобто країна одночасно потребує величезної кількості металу для власного відновлення — і ризикує втратити значну частину внутрішнього виробництва.
Якщо української металопродукції стане недостатньо, доведеться збільшувати імпорт. Але імпорт — це не просто заміна одного постачальника іншим.
Продукцію потрібно буде придбати за кордоном, доставити в Україну та оплатити валютними коштами. За складної логістики це може бути дорожче, ніж використання продукції внутрішнього виробництва.
У результаті зростатиме собівартість будівництва. А це означає, що кожен великий проєкт із відновлення країни може потребувати більше коштів.
Фактично виникає парадоксальна ситуація: Україні потрібні масштабні інвестиції у відбудову, але проблеми металургії здатні зробити сам процес відновлення дорожчим.
Менше сталі — більше тиску на гривню
Ще один важливий наслідок — валютний.
Українська металургія традиційно є одним із важливих джерел експортної виручки. Коли підприємства скорочують виробництво, за кордон відправляється менше продукції, а отже, країна отримує менше валютних надходжень.
Одночасно може зрости потреба в імпорті металу.
Тобто формується подвійний ефект: експорт зменшується, а імпорт збільшується.
Для торговельного балансу це несприятлива ситуація. Вона означає додатковий тиск на валютний ринок, міжнародні резерви та стабільність гривні.
У воєнній економіці кожен великий експортний сектор має особливе значення. Країна витрачає величезні ресурси на оборону, закуповує критично необхідні товари за кордоном і залежить від стабільного надходження валюти. Тому падіння металургійного експорту має значення далеко за межами статистики промислового виробництва.
Удар по бюджету та залізниці
Ще одна проблема — державні фінанси.
За останні п'ять років найбільші українські металургійні підприємства сплатили понад 200 млрд грн податків і зборів. Це близько 6,2 млрд доларів у відповідному еквіваленті.
За підсумками 2024 року чотири великі металургійні компанії забезпечили близько 1,6% надходжень до бюджетів усіх рівнів.
Якщо виробництво падає, скорочуються і податкові надходження.
Менше грошей отримує не лише державний бюджет. Зменшується навантаження на залізницю, падають замовлення у суміжних підприємств, скорочуються обсяги роботи логістичних компаній, сервісних організацій та постачальників.
Особливо болісно це може позначитися на промислових регіонах, де великі комбінати є центрами економічного життя цілих міст.
За кожною цифрою у звітах стоять люди: працівники підприємств, підрядники, водії, залізничники, інженери, ремонтники, постачальники та їхні родини.
Тому тривала зупинка комбінатів — це не лише проблема виробничої статистики. Це ризик скорочення доходів для величезної кількості людей.
Висока ціна державної логістики
Окреме занепокоєння викликає подальше зростання тарифів державних монополій, передусім вантажних тарифів «Укрзалізниці».
Для металургійної галузі транспортні витрати мають принципове значення. Коли підприємство працює на експорт, кожна додаткова гривня логістичних витрат безпосередньо впливає на конкурентоспроможність продукції.
Якщо морські маршрути залишаються нестабільними, а альтернативна сухопутна логістика дорожчає, український виробник опиняється у вкрай складному становищі.
На світовому ринку українські компанії конкурують із виробниками, які часто мають значно стабільніші умови для транспортування та виробництва. Тому будь-яке додаткове навантаження може призвести до втрати частини ринків.
Криза, яка може стати економічним тестом для країни
Сьогодні українська металургія опинилася перед одним із найскладніших випробувань за весь період повномасштабної війни.
Пошкодження «Запоріжсталі» та «АрселорМіттал Кривий Ріг» — це лише одна частина проблеми. Одночасно галузь стикається з перебоями морського експорту, високою вартістю сухопутної логістики, проблемами гірничодобувного сектору, низькими цінами на окремі види сировини та зростанням внутрішніх витрат.
Усе це створює ризик своєрідного замкненого кола.
Менше виробництва означає менше експорту. Менше експорту — менше валютної виручки. Менше валютної виручки — більший тиск на гривню. Паралельно скорочуються податкові надходження, зменшуються обсяги перевезень, падає попит у суміжних секторах.
А якщо одночасно зростає імпорт металу, країна змушена витрачати більше валюти для забезпечення власних потреб.
Саме тому відновлення металургійних підприємств і відновлення повноцінної морської логістики мають значення не лише для власників комбінатів чи їхніх працівників. Це питання економічної стійкості всієї держави.
Україна входить у надзвичайно важливий етап, коли їй потрібно одночасно підтримувати обороноздатність, фінансувати соціальні потреби, залучати інвестиції та готувати масштабну відбудову. У таких умовах втрата значної частини промислового потенціалу може мати довгострокові наслідки.
І головна небезпека зараз полягає не тільки в тому, скільки сталі Україна може недовиробити у 2026 році. Значно важливіше питання — чи зможе країна зберегти виробничий ланцюг, який забезпечує роботою людей, приносить валюту, генерує податки та створює матеріальну основу для майбутнього відновлення.
Якщо два ключові комбінати залишатимуться без повноцінної роботи тривалий час, удар відчує вся економіка. Саме тому металургійна криза сьогодні є вже не вузькогалузевою проблемою, а одним із серйозних викликів для економічної стійкості України.
