Попри дедалі активніші дискусії про можливі сценарії завершення війни в Україні, західні країни ризикують припуститися серйозної стратегічної помилки, якщо розраховуватимуть на кардинальну зміну політики Росії після завершення бойових дій. Саме такого висновку дійшов журналіст-міжнародник Ден Сліт у своїй колонці для британського видання Independent.
На його думку, незалежно від того, коли і за яких умов завершиться війна, Росія навряд чи стане менш небезпечною для своїх сусідів та західних держав. Автор вважає, що нинішні очікування багатьох політиків щодо можливого повернення до довоєнної моделі співіснування з Москвою ґрунтуються радше на бажанні, ніж на реальному аналізі ситуації.
Журналіст зазначає, що сьогодні на Заході досить поширеною є думка, ніби тривалий економічний тиск, міжнародні санкції та військові невдачі з часом або примусять Кремль змінити свій курс, або спричинять трансформацію нинішньої політичної системи Росії. Однак, на переконання автора, такі припущення не враховують процесів, які десятиліттями формували сучасну російську державу.
За словами Сліта, Росія вже тривалий час стикається із серйозними структурними проблемами. Серед них — скорочення кількості працездатного населення, зниження темпів зростання продуктивності економіки, дедалі більша концентрація інвестицій у державному секторі та поступове скорочення ролі енергетичних доходів у федеральному бюджеті.
Одночасно із цими економічними змінами в країні відбувалася подальша централізація влади. Політична система дедалі більше будувалася навколо лояльності до центрального керівництва, а доступ до економічних ресурсів усе сильніше залежав від близькості до державних інституцій.
Повномасштабне вторгнення в Україну, на думку автора, лише поглибило вже існуючі проблеми. Проведення мобілізації та масовий виїзд громадян за кордон призвели до ще більшого дефіциту робочої сили. Значна частина державних ресурсів була переорієнтована на фінансування військових потреб, тоді як цивільні інвестиції та соціальні програми відійшли на другий план.
Крім того, силові структури дедалі активніше конкурують між собою за обмежену кількість потенційних військовослужбовців. Це створює додаткове навантаження на державну систему, яка змушена шукати нові людські ресурси для продовження війни.
Окремою проблемою, зазначає журналіст, стали захоплені українські території. Їх утримання потребує значних фінансових, адміністративних та військових ресурсів, однак не забезпечує пропорційної економічної віддачі. Таким чином навантаження на державний бюджет лише зростає.
На думку автора, жоден із цих факторів не існує окремо. Навпаки, вони поступово накопичуються, взаємно підсилюють один одного та створюють дедалі складнішу систему викликів для російської держави.
Водночас Ден Сліт наголошує, що саме ці труднощі не обов'язково призведуть до зміни політичного курсу Кремля. Якщо в демократичних країнах економічні проблеми часто стимулюють реформи або пошук компромісів, то російська модель влади функціонує за іншою логікою.
Автор пояснює, що для нинішньої російської політичної системи зовнішній тиск є не сигналом до перегляду власної політики, а навпаки — підтвердженням правильності вже обраного курсу. У такій моделі будь-яке посилення санкцій чи міжнародного тиску використовується для мобілізації суспільства та посилення риторики про зовнішню загрозу.
Саме тому, вважає журналіст, у середньостроковій перспективі Москва може зробити ставку не стільки на масштабні військові кампанії, скільки на менш витратні способи впливу на інші держави. Йдеться про кібератаки, інформаційні операції, диверсії, використання енергетичних інструментів впливу, а також діяльність через посередників.
Такі методи дозволяють досягати політичних цілей із меншими фінансовими витратами та водночас створювати постійний тиск на країни Заходу. Саме тому, на думку автора, навіть після завершення активної фази війни ризики для європейської безпеки не зникнуть.
У підсумку Ден Сліт закликає уряди, бізнес і суспільства західних держав відмовитися від ілюзій щодо швидкого повернення до довоєнних відносин із Росією. На його переконання, зміцнення критичної інфраструктури, захист демократичних інституцій, розвиток кібербезпеки та довгострокове планування мають стати невід'ємною частиною політики європейських країн.
Автор наголошує, що підготовка до тривалого співіснування з Росією повинна базуватися не на очікуваннях швидких політичних змін, а на реалістичній оцінці сучасних тенденцій. Саме такий підхід, на його думку, дозволить Заходу ефективніше реагувати на майбутні виклики та мінімізувати ризики, які можуть залишатися актуальними ще багато років після завершення війни.
