Ормузька протока, яку десятиліттями вважали одним із найважливіших морських коридорів для світової економіки, опинилася в центрі нової геополітичної гри. Іран та Оман заявили про досягнення домовленостей щодо розподілу вод протоки та доходів від її використання. На перший погляд, це може виглядати як технічне врегулювання між двома країнами. Насправді ж за цими домовленостями стоїть значно більше — контроль над одним із ключових енергетичних маршрутів планети, вплив на світові ціни на нафту та газ і чергове загострення протистояння між Тегераном і Вашингтоном.
Про домовленості повідомив речник Корпусу вартових ісламської революції Хоссейн Мохеббі. За його словами, Іран та Оман протягом приблизно місяця проводили переговори й змогли знайти формулу, яка влаштовує обидві сторони.
За заявою представника КВІР, сторони домовилися про частки кожної країни у водах Ормузької протоки, а також про розподіл доходів, які генеруються завдяки її використанню. Таким чином, Тегеран фактично демонструє, що розглядає протоку не просто як міжнародний морський шлях, а як простір, щодо якого Іран має особливі права та інтереси.
Саме тут і виникає головне питання: чи справді домовленість між Іраном та Оманом здатна відкрити протоку для повноцінного міжнародного судноплавства, чи вона стане лише частиною складнішої політичної угоди?
Чому Ормузька протока настільки важлива
Значення Ормузької протоки важко переоцінити. Вона з'єднує Перську затоку з Оманською затокою та Індійським океаном. Через цей вузький морський коридор до початку нинішньої кризи проходила величезна частина світових потоків нафти та скрапленого природного газу.
Саме тому будь-які проблеми з судноплавством у цьому районі практично миттєво відображаються на світовому енергетичному ринку.
Коли рух танкерів скорочується або стає небезпечним, трейдери закладають у ціни додаткову премію за ризик. Компанії змушені шукати альтернативні маршрути, збільшувати витрати на страхування або відкладати транспортування вантажів. У результаті дорожчає не лише паливо. Наслідки можуть поширюватися на промисловість, авіацію, транспорт, виробництво електроенергії та ціни на товари.
Показовою стала реакція нафтового ринку 26 серпня. На тлі повідомлень про переговори між Іраном та Оманом ціни на нафту знизилися більш ніж на два долари за барель. Ф'ючерси на Brent подешевшали на 2,3 долара, або приблизно на 2,6%, до 86,28 долара за барель. WTI знизилася на 2,08 долара, або на 2,53%, до 80,29 долара.
Це дуже промовистий сигнал. Ринки реагують навіть не на фактичне повне відкриття протоки, а лише на перспективу того, що ситуація може стабілізуватися.
Ще тижнем раніше картина була протилежною. На тлі затягування переговорів нафтові котирування піднялися до найвищих значень від початку серпня. Brent із поставкою у жовтні сягав 94,06 долара за барель, а WTI піднімалася до 86,8 долара.
Тобто Ормузька протока сьогодні фактично перетворилася на своєрідний барометр глобальної напруженості: будь-який позитивний сигнал тягне ціни вниз, а будь-яка ознака нового загострення здатна повернути їх угору.
Іран висуває умови Вашингтону
Попри домовленість із Оманом, головна проблема залишається невирішеною. Тегеран прямо пов'язує відкриття Ормузької протоки з ширшим політичним процесом і позицією Сполучених Штатів.
У КВІР заявили, що американська сторона нібито перешкоджала переговорам між Іраном та Оманом, через що укладення домовленостей затягнулося.
Водночас представник КВІР фактично висунув Вашингтону ультимативну формулу: якщо США припинять перешкоджати переговорам і повернуться до домовленостей, протока може бути відкрита відповідно до досягнутої між Іраном та Оманом угоди. Якщо ж американська сторона не погодиться на умови Тегерана, Іран не має наміру відкривати протоку.
Ця заява показує, що питання судноплавства вже давно вийшло за межі морської логістики. Тепер це інструмент політичного тиску.
Для Тегерана Ормузька протока є одним із небагатьох важелів, здатних безпосередньо впливати на глобальну економіку. Навіть сама загроза обмеження судноплавства змушує світових трейдерів нервувати, а уряди — переглядати енергетичні сценарії.
Для США ситуація не менш складна. Вашингтон зацікавлений у стабільному функціонуванні глобального енергетичного ринку, однак одночасно намагається чинити економічний тиск на Іран. Будь-яке послаблення тиску може бути сприйняте як поступка Тегерану, тоді як надмірний тиск створює ризик ще більшого загострення.
«Чорний список» танкерів і новий тиск на нафтовий ринок
Паралельно з переговорами Іран продовжує використовувати економічні та адміністративні інструменти для контролю над потоками енергоносіїв.
23 серпня Тегеран оприлюднив «чорний список» із 45 суден. За оцінками джерел, таким чином Іран намагався перешкодити схемам перевантаження нафти з одного судна на інше. Подібні операції використовуються для обходу обмежень та збереження експорту енергоносіїв навіть в умовах санкційного тиску.
Поява такого списку вже почала впливати на поведінку компаній. За даними джерел, деякі з них розглядають можливість відмовитися від використання суден, які потрапили під обмеження.
Це важливо ще й тому, що будь-яке скорочення кількості доступних танкерів або маршрутів підвищує вартість логістики. А отже, навіть без фізичного припинення експорту виникає додатковий тиск на ринок.
США, своєю чергою, на початку цього тижня пригрозили санкціями країнам, які продовжують вести бізнес з Іраном. Вашингтон заявив, що покарання може бути застосоване до тих, хто допомагає Тегерану підтримувати економічну активність попри американські обмеження.
Водночас показово, що до відповідного санкційного переліку не потрапили китайські фінансові установи, які можуть відігравати важливу роль у забезпеченні експорту іранської нафти.
Тегеран очікувано відкинув американські звинувачення та назвав спроби ізоляції своєї економіки проявом «грубого беззаконня». В Ірані також висловили впевненість, що далеко не всі держави погодяться приєднатися до американської кампанії.
Оман опинився у надзвичайно складному становищі
Особливу роль у цій ситуації відіграє Оман. На відміну від Ірану та США, Маскат традиційно намагається зберігати роль посередника й підтримувати робочі канали комунікації між сторонами, які перебувають у конфлікті.
Географічно Оман безпосередньо пов'язаний із ситуацією в Ормузькій протоці. Тому для країни питання безпеки судноплавства має не лише економічне, а й стратегічне значення.
Домовленість із Іраном може дозволити Маскату закріпити свою роль у системі управління морським маршрутом. Однак одночасно Оману доведеться балансувати між Тегераном і Вашингтоном.
Будь-який крок у бік Ірану може викликати невдоволення США. Надмірна орієнтація на американські вимоги, своєю чергою, може поставити під загрозу діалог із Тегераном.
Саме тому нинішня домовленість може бути лише першим етапом значно складнішого переговорного процесу.
Чи справді протоку можуть відкрити?
Найважливіше питання для світової економіки зараз звучить просто: коли танкери знову зможуть безпечно проходити Ормузькою протокою?
Однозначної відповіді поки немає.
Іран та Оман заявили про домовленості, але одночасно Тегеран пов'язує відкриття маршруту з виконанням власних політичних вимог. А дипломатичний процес між США та Іраном, за наявними даними, залишається у глухому куті.
Тому навіть досягнення угоди між двома прибережними державами не означає автоматичного повернення до нормальної роботи міжнародного судноплавства.
Для енергетичного ринку це означає збереження високої невизначеності. Трейдери змушені враховувати одразу кілька сценаріїв — від поступового відновлення руху до нового витка ескалації.
Якщо протока буде повністю відкрита, пропозиція нафти й газу на світовому ринку може зрости, а ризикова премія в цінах — зменшитися. Це створить передумови для подальшого здешевлення енергоносіїв.
Якщо ж переговори остаточно проваляться і судноплавство залишиться обмеженим, ситуація може швидко змінитися. Нове скорочення поставок здатне знову підштовхнути нафту до позначки 90 доларів за барель і вище, особливо якщо ризики поширяться на інші маршрути в регіоні.
Світ отримав ще одну точку економічної нестабільності
Історія з Ормузькою протокою показує, наскільки вразливою залишається глобальна економіка перед геополітичними конфліктами.
У сучасному світі одна вузька ділянка морського простору може впливати на вартість пального в країнах, які розташовані за тисячі кілометрів від Близького Сходу. Від рішень кількох урядів залежать страхові тарифи для судновласників, маршрути танкерів, ціни на нафту, вартість газу та очікування інвесторів.
Іран чудово розуміє цю залежність і намагається перетворити географічну перевагу на політичний ресурс. Оман, своєю чергою, отримує шанс посилити роль посередника та безпосереднього учасника домовленостей щодо протоки.
А США опинилися перед необхідністю одночасно зберігати економічний тиск на Тегеран і не допустити ситуації, за якої стратегічний морський маршрут перетвориться на постійний інструмент шантажу.
Тому нинішня угода Ірану та Оману — це не фінальна крапка, а лише початок нового етапу боротьби за контроль над одним із найважливіших морських шляхів світу.
Поки дипломати продовжують переговори, нафтові ринки стежать за кожною заявою. І це, мабуть, найкраще демонструє справжню ціну Ормузької протоки: її значення вимірюється не лише квадратними кілометрами води, а мільярдами доларів і стабільністю всієї світової економіки.
