Американський генерал у відставці та колишній спецпредставник президента США з питань України Кіт Келлог зробив резонансну заяву щодо можливості мобілізації жінок в Україні. Він прямо сказав, що підтримує такий підхід і не бачить проблеми в тому, щоб жінки проходили військову службу нарівні з чоловіками.
Свою позицію Келлог пояснив не лише професійним досвідом, а й особистою історією своєї родини. За його словами, його донька закінчила військову академію США та брала участь у бойових діях в Афганістані. Крім того, його дружина і донька були десантницями та стрибали з парашутом.
«Чи вважаю я, що жінки мають бути мобілізовані до армії? Моя відповідь: так. Тому що вони воюють нічим не гірше за чоловіків», – заявив Келлог.
Він наголосив, що участь жінок у війську має сприйматися як природна частина відповідальності суспільства за захист держави. За словами американського генерала, він не бачить у цьому проблеми ні з професійної, ні з особистої точки зору.
Для України такі слова є особливо чутливими. Питання мобілізації залишається одним із найскладніших під час повномасштабної війни. Армія потребує достатньої кількості особового складу, однак будь-яке розширення мобілізаційних механізмів безпосередньо стосується мільйонів громадян і може спричинити серйозну суспільну дискусію.
Водночас заяву Келлога важливо правильно трактувати. Він не оголошував про ухвалення Україною якогось рішення і не повідомляв про початок обов'язкової мобілізації жінок. Йдеться саме про його особисту позицію.
Однак ця заява пролунала в момент, коли тема участі жінок в обороні України знову опинилася в центрі уваги.
Українки вже служать у Силах оборони
Важливо розуміти, що жінки давно є частиною українського війська. Українки служать у Силах оборони, працюють медиками, операторами безпілотників, зв'язківцями, розвідницями, командирами, фахівцями ППО, радіоелектронної боротьби та виконують безліч інших завдань.
Тому головне питання сьогодні полягає не в тому, чи здатні жінки служити у війську. Повномасштабна війна вже дала на нього однозначну відповідь.
Значно складнішою є інша тема – чи може Україна колись перейти від добровільного залучення жінок до обов'язкової військової служби.
Такий крок став би принциповою зміною нинішньої системи. Він вимагав би не лише політичного рішення, а й перегляду законодавства, соціальних гарантій, критеріїв відстрочки, умов проходження служби та підходів до розподілу військового навантаження.
Чому питання мобілізації жінок знову обговорюють
Дискусія про мобілізацію жінок в Україні виникала й раніше. Зокрема, колишній міністр оборони Олексій Резніков заявляв, що військовий обов'язок у перспективі може поширюватися на представників обох статей.
Як один із прикладів він наводив Ізраїль, де жінки також проходять обов'язкову військову службу. На думку Резнікова, такий підхід потенційно дозволив би значно розширити мобілізаційний резерв України.
Прихильники цієї ідеї насамперед говорять про необхідність використання всього людського потенціалу держави. Якщо війна затягується, потреба в особовому складі зберігається, а кількість людей, яких можна залучити до служби, не є безмежною.
Водночас механічно переносити ізраїльський досвід на Україну неможливо. Дві держави мають різні історичні умови, структуру армії, законодавство, демографічну ситуацію та традиції військової служби.
Крім того, обов'язкова служба жінок неминуче порушила б цілу низку соціальних питань. Йдеться про виховання дітей, сімейні обставини, догляд за родичами, стан здоров'я та професійну діяльність.
Тому розмова про рівність військового обов'язку не може зводитися лише до формули «чоловіки та жінки повинні служити однаково». Якщо держава встановлює однаковий обов'язок, вона має визначити й однакові правила щодо відповідальності, відстрочок, медичних обмежень, соціальних гарантій та умов служби.
Що може змінити ситуацію
Раніше військовослужбовець 56-ї окремої мотопіхотної бригади Сергій Гнезділов висловлював думку, що мобілізація жінок і зниження мобілізаційного віку можуть стати для України неминучими за певного розвитку війни.
Зокрема, він пов'язував можливість таких рішень зі сценарієм, за якого Росія оголосить нову масштабну мобілізацію. У такому випадку, за його оцінкою, Україні доведеться шукати додаткові можливості для поповнення Сил оборони.
Однак це лише оцінка військовослужбовця, а не рішення української влади.
Саме тому слова Келлога не варто сприймати як сигнал про те, що обов'язкову мобілізацію жінок в Україні вже готують. Його позиція не означає автоматичної зміни українського законодавства.
Наразі українські жінки можуть добровільно долучатися до Сил оборони та проходити військову службу. При цьому питання обов'язкового призову жінок залишається окремою політичною та законодавчою темою.
Війна потребує не лише піхоти
Є ще один важливий аспект цієї дискусії. Сучасна війна давно перестала бути протистоянням виключно піхотних підрозділів.
Армії потрібні оператори безпілотників, інженери, медики, фахівці зв'язку, аналітики, спеціалісти радіоелектронної боротьби, механіки, логісти, програмісти та представники десятків інших професій.
У багатьох із цих сфер українські жінки вже відіграють значну роль.
Саме тому потенційне розширення участі жінок у війську може розглядатися не лише як питання кількості військовослужбовців. Йдеться також про використання професійних навичок тієї частини суспільства, яка вже продемонструвала здатність ефективно працювати в умовах війни.
Водночас це не означає, що кожна жінка автоматично повинна опинитися на передовій. Навіть у разі зміни законодавства військова служба передбачає широкий спектр спеціальностей, а конкретні завдання залежать від підготовки, стану здоров'я та професійних навичок людини.
Найгостріше питання – де проходить межа між необхідністю та обов'язком
Головна проблема цієї дискусії полягає у пошуку балансу. Держава під час війни має забезпечувати обороноздатність, однак кожне рішення щодо мобілізації безпосередньо впливає на суспільство.
Обов'язкова мобілізація жінок стала б не просто зміною військових правил. Це був би масштабний соціальний перелом.
Для одних такий крок означав би більш рівномірний розподіл військового обов'язку між громадянами незалежно від статі. Для інших – серйозний удар по сім'ях і додаткове навантаження на жінок, багато з яких уже поєднують роботу, виховання дітей та інші обов'язки.
Саме тому питання виходить далеко за межі військової статистики.
Слова Келлога фактично знову відкрили дискусію про те, яким має бути принцип розподілу обов'язків під час затяжної війни. Якщо держава потребує максимальної мобілізації ресурсів, виникає питання, чи повинна ця відповідальність визначатися лише статтю, чи передусім можливостями, станом здоров'я, професійними навичками та сімейними обставинами конкретної людини.
Поки що немає підстав говорити про те, що Україна вже готується до обов'язкової мобілізації жінок. Заява американського генерала є його особистою оцінкою, а не повідомленням про ухвалене рішення.
Проте сам факт появи такої заяви показує, наскільки гострим стає питання людського ресурсу для продовження війни.
Келлог дав однозначну відповідь зі своєї позиції: жінки здатні воювати не гірше за чоловіків і мають бути готовими служити.
Для України ж головне питання залишається відкритим. Чи зможе держава й надалі забезпечувати потреби армії в межах нинішньої моделі, чи затяжна війна одного дня змусить переглянути сам принцип мобілізації?
Поки це залишається предметом дискусії. Але очевидно одне: тема участі жінок в обороні України вже давно перестала бути теоретичною. Українки щодня служать у Силах оборони та виконують надзвичайно важливі завдання. Тепер суперечка точиться вже навколо іншого питання – чи може добровільна служба жінок колись перетворитися на обов'язкову та за яких умов це може статися.
