Питання можливого нападу Росії на країни Балтії вже давно перестало бути суто теоретичним сценарієм. Естонія, Латвія та Литва перебувають на східному фланзі НАТО, безпосередньо поблизу російських кордонів, а їхні уряди дедалі частіше говорять про необхідність готуватися до різних варіантів розвитку подій. На цьому тлі особливої ваги набуває питання: що відбуватиметься, якщо Росія все ж наважиться перевірити на міцність систему колективної оборони Альянсу?
Президент України Володимир Зеленський 25 серпня прокоментував можливість участі українських військових у захисті країн Балтії. Його відповідь виявилася максимально чіткою: Україна не є членом НАТО, тоді як Естонія входить до Альянсу, а отже, саме союзники мають виконувати свої зобов'язання щодо її захисту.
Про це глава держави заявив під час пресконференції з президентом Естонії Аларом Карісом у Києві.
Відповідаючи на запитання, чи могла б Україна направити своїх військових до Естонії у випадку російської атаки, Зеленський наголосив на принциповій різниці між статусом України та країн Балтії.
За його словами, якщо міжнародна система колективної безпеки працює так, як передбачено, держава-член НАТО не повинна залишатися сам на сам із загрозою.
"Що стосується наших військових, Україна не в НАТО. Естонія в НАТО", – зазначив президент.
Він також підкреслив, що в разі виникнення серйозної загрози Естонію мають захищати всі союзники Альянсу. Йдеться про понад 30 держав, які взяли на себе відповідні зобов'язання.
Україна вже заплатила надзвичайно високу ціну за безпеку Європи
За словами Зеленського, питання потенційної військової допомоги Україні країнам Балтії не можна розглядати у відриві від реальності, в якій Україна перебуває вже кілька років. Українські військові щодня протистоять російській агресії, фактично стримуючи загрозу, яка потенційно може поширитися далеко за межі української території.
Саме тому дискусія про те, чи повинні українські військові вирушати на захист держав НАТО, має ще один важливий вимір.
Україна сама не має гарантій колективної оборони НАТО. Естонія, навпаки, є повноправним членом Альянсу. Тому очікувати, що Київ автоматично братиме на себе функції, які відповідно до міжнародних зобов'язань повинні виконувати союзники НАТО, було б нелогічно.
Для України це не лише питання формального статусу. Це питання величезної ціни, яку українське суспільство вже сплачує за стримування Росії.
Водночас заява Зеленського зовсім не означає, що Україна байдужа до безпеки Балтійського регіону. Навпаки, Київ зацікавлений у тому, щоб потенційна загроза була зупинена якомога далі від українських кордонів і щоб країни Європи не повторювали помилок минулого, коли попередження про можливу ескалацію сприймалися недостатньо серйозно.
Балтія вже готується до можливих провокацій
Тривожні сигнали з країн східного флангу НАТО звучать дедалі частіше. Польща, Литва, Латвія та Естонія співпрацюють у питаннях захисту критично важливої інфраструктури від потенційних атак.
Особливе занепокоєння викликають сценарії так званих атак "під чужим прапором". Йдеться про можливі дії, які можуть бути організовані таким чином, щоб приховати їхнє справжнє походження або створити інформаційний привід для подальшої ескалації.
Розвідки країн-союзників уже неодноразово попереджали про можливість провокацій на території держав східного флангу НАТО. Сам факт появи таких попереджень демонструє, наскільки серйозно європейські столиці оцінюють ризики.
Литва, наприклад, ще в липні посилила захист стратегічних об'єктів. Військових направили для підкріплення сил спеціального призначення, які відповідають за безпеку критично важливої інфраструктури.
Серед об'єктів, які потребують особливої уваги, – термінал імпорту скрапленого природного газу, термінал нафтопродуктів, ключова лінія електропередачі з Польщею та гідроакумулювальна електростанція "Круоніс".
Це показовий сигнал. У сучасній війні удар по державі не обов'язково починається з масштабного наступу регулярної армії. Тиск може здійснюватися через диверсії, кібератаки, пошкодження енергетичної інфраструктури, інформаційні операції або інші форми гібридного впливу.
Саме тому країни Балтії намагаються бути готовими не лише до класичного військового конфлікту.
Найважче питання для НАТО – чи справді всі союзники прийдуть на допомогу?
У центрі нинішньої дискусії фактично перебуває одне фундаментальне питання: наскільки ефективною буде система колективної оборони НАТО, якщо Росія спробує атакувати одну з країн Альянсу?
Стаття 5 Північноатлантичного договору передбачає принцип колективної оборони: напад на одного союзника розглядається як напад на всіх. Саме ця концепція протягом десятиліть була основою стримування потенційного противника.
Для країн Балтії її значення особливо велике.
Естонія, Латвія та Литва мають невеликі за чисельністю армії порівняно з потенційними масштабами російських військових ресурсів. Водночас їхня головна перевага полягає саме у членстві в НАТО.
Будь-яка атака на них у такому разі перетворюється не на двосторонній конфлікт, а на випробування всього Альянсу.
Саме тому слова Зеленського можна розглядати не лише як відповідь на конкретне запитання щодо Естонії. Вони фактично повертають дискусію до фундаментальної проблеми європейської безпеки: якщо система колективної оборони існує, вона повинна працювати тоді, коли виникає реальна загроза.
Інакше сама ідея стримування втрачає значну частину своєї сили.
Україна зацікавлена у сильній Балтії
Для Києва безпека Балтійського регіону має пряме стратегічне значення. Польща та країни Балтії відіграють важливу роль у підтримці України, а їхня географія робить їх одними з найближчих до російської військової загрози членів НАТО.
Будь-яка масштабна дестабілізація в цьому регіоні неминуче вплинула б на всю систему європейської безпеки.
Україна тому й зацікавлена у тому, щоб НАТО залишалося сильним, єдиним і здатним швидко реагувати на загрози. Для Києва це також питання власної безпеки: чим надійніше захищений східний фланг Альянсу, тим складніше Росії створювати нові осередки напруження в Європі.
Але є принципова межа.
Україна не може гарантувати безпеку членам НАТО замість самого НАТО. Українська армія вже виконує колосальну роль у стримуванні російської військової машини. Від неї не можна автоматично вимагати брати на себе додаткові зобов'язання, які випливають із членства в іншій системі колективної оборони.
Сигнали з Балтії стають дедалі тривожнішими
Публічні попередження лідерів країн східного флангу НАТО про можливі провокації свідчать про те, що ризики сприймаються серйозно. У цьому контексті особливого значення набувають не лише кількість військових чи озброєння, а й готовність політичного керівництва діяти без зволікань.
Адже найбільш небезпечним моментом може стати не сама атака, а період невизначеності перед нею.
Якщо потенційний противник переконається, що союзники не зможуть швидко домовитися про спільну відповідь, це може стати стимулом для подальших провокацій. Якщо ж буде продемонстровано єдність і готовність діяти, простір для таких сценаріїв значно звужується.
Саме тому сьогоднішні заяви європейських лідерів мають значення далеко за межами дипломатичних протоколів.
Зеленський фактично наголосив: Україна підтримує безпеку своїх партнерів, але кожна міжнародна система має власні правила та відповідальність. Естонія є членом НАТО – отже, у випадку загрози головний тягар її захисту повинні взяти на себе союзники Альянсу.
І від того, наскільки переконливо вони це зроблять, залежатиме не лише доля однієї країни.
Йтиметься про довіру до всієї архітектури європейської безпеки. Адже якщо Росія колись спробує перевірити межі дозволеного в Балтії, світ побачить, чи справді принцип "напад на одного – напад на всіх" залишається дієвим правилом, а не лише політичною формулою.
Для України відповідь на це питання має особливе значення. Київ уже багато років доводить, наскільки дорого може коштувати запізніла реакція на загрозу. Саме тому сьогодні Україна зацікавлена в тому, щоб її партнери не чекали моменту, коли попередження перетворяться на реальну кризу.
Балтія готується. НАТО має продемонструвати готовність. А Україна, за словами Зеленського, чітко розуміє межі своїх нинішніх зобов'язань.
